Домой / Uncategorized / Горіховий дім: печиво, що допомагає

Горіховий дім: печиво, що допомагає

Робити бізнес не заради власної вигоди, а заради допомоги іншим — за таким принципом функціонує соціальне підприємництво. Одним із приклад ів такої системи роботи є львівська соціальна пекарня «Горіховий дім», що з натуральних продуктів виготовляє печиво та булочки, а отримані кошти направляє на допомогу жінкам, що опинились в кризових ситуаціях і змущені жити на вулиці.

За період діяльності з 2010 року крізь інтеграційний центр допомоги пройшли понад 80 жінок. Як функціонують усі шестерні такого механізму, PROactive дізнався в Юрія Лопатинського, керівника проекту.

Що стало поштовхом до створення не просто пекарні, а такої організації, яка робить печиво й коштами допомагає жінкам, що перебувають в кризових ситуаціях?

Вирішальним пунктом для мене стало повернення після навчання в Німеччині — я шукав якусь можливість самореалізуватися. Близькою мені здавалась соціальна сфера й я потрапив на роботу до міської ради в напрямок, що займався соціальними й гуманітарними питаннями. На цій роботі я отримав адекватне розуміння того, як взагалі виглядає соціальна сфера у Львові, й після майже двох років роботи там я вирішив, що бачу себе в сфері неприбуткових організацій, що займаються проблемами обездоленних людей, які потрапляють на вулицю, або стають соціально виключеними в інший спосіб. Я потрапив в організацію, яка називається «Народна допомога». Вона тільки починала свою діяльність, але її бачення світу співпало з моїм й я прийшов туди на роботу і зайнявся розвитком тих напрямків, які стали основоположними для «Горіхового дому».

Які були труднощі при заснуванні самої пекарні?

Проблем, які б не можна було подолати, не було. На самому початку були дуже сильні ідея й бажання — те, що мотивувало й стимулювало до реалізації проекту, але фактично не було знань. Пізніше не було персоналу та взагалі розуміння побудови бізнесу. Ці речі як намисто нанизувались одне за іншим, й потім вийшла така штука, яка є зараз. Тоді, як і зараз було питання кваліфікованного персоналу. Раніше то була одна потреба — люди, які вміють робити щось руками. Зараз завдяки тому, що ми виросли, вже потрібні люди з різних галузей — бухгалтерського обліку, продавці тощо.

Чи правильно я розумію, що тут працюють не тільки жінки, яким ви допомагаєте, а й інші люди?

Нам не вдалося побудувати сто відсоткову модель на роботі з жінок у кризових ситуаціях, так як ми ставили собі за мету виготовлення якісного продукту, відповідно ми мусили бути, в першу чергу, конкурентноспроможними. Відповідно якісний продукт передбачає якісну технологію, сировину, роботу тощо. Люди, яким ми домогаємо виходити з кризових ситуацій, не завжди можуть забезпечувати саме цю якість, адже в них є першочергові інші проблеми. Саме тому в нас працюють декілька жінок, яким ми допомагаємо, але основна робота базується на професіоналах.

На вашу думку, що є мотивацією для людей працювати саме тут? Чому люди обирають «Горіховий дім», коли б могли отримувати десь більше коштів?

Я б не сказав, що працівники отримують мало. Ми мусимо співставляти потреби виробничого циклу із фактичними навичками людей, які тут працюють. Ми не можемо десь перестрибнути через самих себе та просто прийняти людей на роботу, просто платити їм зарплату за те, що вони є тими, кому ми допомагаємо, ми мусимо отримувати й від них якусь віддачу. Стосовно мотивації, не буду наводити якісь конкретні приклади, але, я вважаю, що ми все ж таки більш лояльні, ніж деякі представники бізнесу, краще ставимось до працівників. Ми намагаємось дати можливість довчитись якимось навичкам, наприклад, але все одно є якась критична межа, яку ми не можемо перетнути. Коли людина з чимось не вправляється й починає страждати підприємство, то або знаходимо їй інше застосування, або прощаємось.

Яке визначення саме Ви можете надати соціальному підприємництву?

Для мене це використання ефективних бізнес-моделей для системного вирішення соціальних проблем.

Розкажіть трохи про процедуру надання допомоги: як звертаються, що відбувається потім та чи продовжується комунікація після надання допомоги?

Наразі в нас немає закладу, адже в листопаді ми виселилися з будинку через певні труднощі й ще не вселилися в новий. У тому закладі, де ми жили, процедура відбувалась таким чином: до нас потрапляли звернення від організації або конкретної особи, яка потребувала наших послуг. Ми проводили первинне інтерв’ю з заявницею, просили надати документи про стан здоров’я, адже ми не могли ставити під ризик усіх інших жінок. За підсумками бесіди, якщо ми розуміли, що людина дійсно потребує нашої допомоги й відповідає усім критеріям, тоді обговорювалось питання поселення з іншими клієнтками, які вже перебували у нас, і після позитивного рішення вона могла заселитись. Ми підписували договір про надання послуг, тобто людина погоджувалась із певними правилами, брала на себе деякі обов’язки, й ми також у свою чергу. Пізніше, десь через 2 тижні, з нею починав працювати соціальний працівник: проводити більш глибинне опитування, дізнаватися більше про її конкретну ситуацію та виробляти так звану інтеграційну карту — перелік завдань, які сама людина ставила перед собою за допомогою соціального працівника, та дати їх кінцевого виконання. Зазвичай, ми розраховували, що цей процес інтеграції буде тривати 1 рік й 2 місяці, але були різні ситуації, тому ми намагались бути достатньо гнучкими в залежності від потреб людини. В нас були й ті, хто перебував до 4-ьох років у закладі, й ті, хто вже за 3 місяці міг повернутись до реальних умов життя.
Обов’язками в даному закладі була оплата комунальних послуг, яка розподілялась на усіх жінок, що там жили. В цьому напевно й полягала ефективність програми, адже всі, хто там перебував, несли відповідальність за свій же процес інтеграції. Після завершення програми, за спільним обговоренням, жінка виселялась. Звісно, вона мала якійсь час перебування в закладі аби накопичити гроші, відновити якісь зв’язки, а потім поверталась до звичного життя. Потім комунікація не продовжувалась, адже в цьому не було потреби.

Наше мета не працевлаштувати, а надати ті навички, які доможуть їй самостійно проживати у суспільстві.

Ви допомагаєте тільки мешканкам Львова та чи плануєте щось накшталт філіалів в інших містах?

Ми допомагали тим, хто до нас звертається. Це були жінки з різних регіонів, але вони в той чи інший спосіб приходили сюди й тут сигналізували про потребу в допомозі. Наразі про інші регіони, окрім західного, не замислюємось, адже ми обмежені ресурсами, проте завжди раді ділитися досвідом.

Ми можемо робити те, що можемо.

Наразі проект збирає кошти на ремонт Центру жінок у Львові. Підтримати його можна за посиланням: https://home.walnut.house

Надія Новашицька

О Proactive

смотрите также

Что мы даем, а что получаем

Все мы периодически задаем себе вопрос: «А что я от этого получу?» или «Что я …