fbpx

Робити добрі справи як стиль життя

Коли людину щось  не влаштовує, то суспільство їй кричить: «Візьми та зроби!». 90% нічого не роблять та продовжують критикувати. Але є люди, які змінюють наш світ та роблять його краще. 


Знайомтесь, Інна Белоус — співзасновниця «Маніфест Миру» та «Museum for Change», радниця голови Одеської обласної державної адміністрації. Вона розповіла нам про дитинство, громадську діяльність та дітей.

Чим ви захоплювались у дитинстві?

 

Я зростала в 90-ті, коли мені було 5 років, ми з батьками переїхали з села в місто. Пам’ятаю, жили біля аеропорту на Щорса, і я багато часу проводили на заброшці разом з двоюрідною сестрою та її друзями. Зараз не можу уявити, щоб діти всього району так вільно проводили час на майданчику покинутого будівництва. Тоді це було нормально. В цілому, моє дитинство було дуже контрастним: село, «7 км», де працювали батьки якийсь час, потім приватна школа, уроки гри на фортепіано, книги та робота моделі з 14-ти років. З дитинства моїм захопленням були люди та спілкування з ними. Я обожнювала на перервах спілкуватись з вчителями, після уроку гри на фортепіано ми ще стільки ж часу спілкувались з вчителькою про історію та музикантів. Одного разу моїм батькам навіть прийшлось мене шукати по місту, коли я вчасно не прийшла додому з хореографії, а залишилась слухати історії вчительки про постанови, які вона робила для фільмів радянських часів. Я захоплювалась історіями людей, які надихають — саме це було, мабуть, основним захопленням.

 

Звідки з’явився інтерес до громадської діяльності? Як ви починали?

 

З дитинства мені хотілося побороти всю несправедливість у світі. Коли я задувала свічки на День народження, моїм бажанням було: «Щоб зникли всі злочинці та зброя. А у світі не було війн». Була впевнена з років 10, що, подорослішав, я відкрию благодійний фонд. Але уявляла собі, що це станеться вже після 30, тому що до 30 треба заробляти гроші.

Почала я у 2013 році, коли мені було 24. На той час вже була мамою 2 дітей і мене дуже переймало те, в якому суспільстві вони будуть зростати. Проводячи багато часу на дитячих майданчиках, я зрозуміла, що в багатьох батьків відсутня культура поваги до загального блага, любові до міста, в якому вони живуть. Після моїх невдалих спроб налагодження діалогів з тими, хто залишав сміття після себе при дітях або дозволяв старшим дітям ламати дерева, я вирішила, що треба робити проєкт для дітей. Вивчаючи досвід інших країн, знайшла міжнародний проєкт щодо дизайн-мислення для дітей «design for change» і  стала тренером та координатором проєкту в Одесі. Потім 2014, відкриття фонду з великою командою однодумців і після цього ще фонди, громадські організації та волонтерські об’єднання, до роботи яких було неможливо не залучитись.

Що вас надихає на громадську діяльність?

 

Люди: ті, хто поряд у команді однодумців, і ті, хто потребує допомоги.

 

На які труднощі натрапляють сучасні активісти?

 

На небезпеку. Якщо ти говориш голосно про те, за чим ховається фінансовий інтерес, чекай на маленькі негоди або великі неприємності.

Якщо говорити про локальний контекст Одеси, то основною складністю є дуже слабкий діалог, у нас не консолідоване товариство представників громадського сектору. І навіть коли здається, що всі в партнерських або дружніх відносинах, пропонуєш широку зустріч і чуєш: «У мене немає довіри до цієї організації», «У нас специфічні відносини» тощо. Саме цим статусом «натянутых отношений» користуються з 2014 року люди, які об’єднуються навколо грошей, а не цінностей.

Але взагалі динаміка позитивна. Все більше громадських організацій, які системно працюють, більше молодих людей, які бажають не просто бути волонтерами, а сприймають роботу в фонді як професію.

 

Як проєкти впливають на ваше життя?

 

Кожен проєкт дарує мені чудових людей та космічний досвід. Навіть ті проєкти, які прийшлось закрити, або які так і не були реалізовані, принесли в моє життя людей, у яких я вчилась і надихалась.

Багато ваших проєктів пов’язані з дітьми. Розкажіть, як громадяни можуть допомогти дітям?

 

По-перше, кожен громадянин може почати з зовсім простих речей — посміхатись дітям (навіть незнайомим), вітатись з дітьми в ліфті або коли вони вітаються з вами, захищати дитину, якщо ви стали свідком насильства, підтримувати, любити, чути та обіймати дітей, які є в вашій родині.

 

По-друге, почати підтримувати сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах. Тільки в сім’ї дитина може отримати необхідний емоціональний розвиток. І це завдання громади на рівні дому, школи, району — підтримувати тих, кому зараз потрібна допомога, щоб дитина не залишилась сиротою.

Ви мама трьох дітей. Чому вчать вас ваші дити?

 

Бути чесною та послідовною у своїх діях. Саме діти мені нагадують, як важливо «бути тим, що проповідуєш». Але головне — вони вчать мене радіти дрібницям кожен день.

 

Що треба знати, коли спілкуєшся з дитиною з дитячого будинку?

 

По-перше, треба знати, навіщо ти це робиш. По-друге, ознайомитись з конвенцією ООН з прав дітей. По-третє, нічого не обіцяти. Дитину дуже легко травмувати й навіть не зрозуміти це.

Треба ще розуміти, що майже 90% дітей з інтернатів мають батьків. Тому перш ніж допомагати дітям з інтернатів, притулків, дитячих будинків, я б радила поспілкуватись з прийомними батьками, фондами, які допомагають таким дітям, або самому стати наставником, пройшовши навчання.

 

Які рішення має прийняти влада задля забезпечення кращого життя дітей?

 

Підтримати сім’ї, заради добробуту дітей. Прийомні сім’ї, сім’ї опікунів, дитячі будинки сімейного типу, сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах, багатодітні сім’ї, матерів одиначок.

 

Система повинна перебудуватись на розв’язання проблем кожної дитини та сім’ї й фінансувати їх, а не розв’язувати проблеми інституцій та фінансувати утримання цих інституцій, де живе та навчається багато дітей. Ці механізми вже прописані у законодавстві, нам залишилось тільки імплементувати їх не на папері, а в житті.

Які цінності мають сучасні діти?

 

Кожна дитина — це окремий всесвіт. Тому і цінності у всіх різні. Головне, щоб у дітей були бажання. Найстрашніше, що ми, дорослі, можемо зробити, — відібрати здатність загадувати бажання у дитини.

Лариса Амбарцумян
ФОТО з архіву спікера