fbpx

ДОБРО МЕНІ СМАКУЄ

Дуже дивно чути питання: «Чому ми повинні допомагати?». Адже відповідь здається нам очевидною та зрозумілою. Почуття милосердя закладено в нас із самого народження, воно є фундаментальним для становлення особистості, а отже, і для суспільства в цілому.

Доречніше було б запитати: «Чому ми боїмося стати добрішими?». Що зазвичай стає перед нами на шляху до по-справжньому добрих справ? Страх? Недовіра? Жадібність? Чи просто необізнаність?

 

Поняття благодійності чомусь обросло стереотипами та атрибутами, які не завжди відображають його суть. Багатство, безліч вільного часу, знайомства — хіба цього потребує добро? Я мала можливість поспілкуватися з людьми, які думають інакше. Героям цього тексту добро і справді смакує, і ось чому…

 

 

 

Валерія, 26 років, діджитал-маркетолог

Останнім часом мене серйозно хвилює тема благодійності, я усе частіше натикаюся на нові проєкти, які хотіла б підтримувати.

У моїх щомісячних витратах вже півроку закладено відсоток, який я віддаю на благодійність.

 

Для мене це дуже природно, якщо ти можеш щось дати, то чому б ні?

 

На благодійність я почала виділяти кошти з того моменту, коли у мене з’явилася така можливість. Мені складно визначити це як якийсь особливий потяг чи почуття.

 

Це просто повинно бути в моєму житті. Це не робить мене кращою у порівнянні з іншими.

Також я вважаю, що про благодійність потрібно говорити, це не хвастощі, як можуть подумати інші.

Так, наприклад, коли я вперше дізналася про благодійний проєкт Good Bread from Good People (пекарня, у якій працюють люди з ментальною інвалідністю), прочитавши інформацію на сайті, відразу замовила підвішений кекс (ви оплачуєте кекс, його випікають у пекарні, а пізніше відвозять до інтернатів).
 
Я подумала: варто поділитися тим, що я зробила, але трохи переживала, що це буде виглядати як хвастощі. Врешті-решт зважилася, розмістила у себе на сторінці інформацію про проєкт — та отримала дуже багато позитивних відгуків від своїх друзів! Вони писали, що тепер теж їх підтримують. Це круто, круто не мовчати.
Мені здається, що зараз все ще є проблема в тому, що люди не довіряють благодійним організаціям, всі хочуть якогось підтвердження. Але мені б хотілося, що б це стиралося. Наприклад, я зараз ментор для однієї собаки в притулку, щомісячно надсилаю гроші на її утримання. У мене ще навіть не було можливості до неї приїхати, але мені регулярно надсилають її фотографії на підтвердження того, що з нею все добре.

 

 

 

 

 

 

 

 

Мої знайомі з великою підозрою ставляться до цього, припускають, що мені фотографують звичайну собаку, а гроші витрачаються на щось інше. Я таких думок не допускаю і ставлюся до цього простіше.

 

Коли отримую її фото, то це завжди шалені емоції, дуже приємно. Я відсилаю у відповідь купу сердечок. І, звичайно, з’являється почуття, що ти зробила щось хороше.

 

Ще в мене був такий стереотип, що тільки якщо ти бізнесмен, то ти можеш собі дозволити витратити гроші на щось інше (мається на увазі благодійність). Але зараз я розумію, що можна витратити 100 грн, можна 1000, а можна 10 000, в залежності від твоїх можливостей. Якщо захочеш знайти на що витратити ці гроші і допомогти комусь, то знайдеш. Інколи люди не знають, що вони можуть допомагати навіть маленькими діями.

Я думаю, що одним із найбільших бар’єрів перед добрими справами завжди є вибір: витратити гроші на себе чи «віддати». Але коли у тебе щомісяця закладені витрати на благодійність, то ти більше не звертаєш на це увагу і вибір робити не доводиться. Просто визначаєш суму, яка не впливає на твій рівень життя, і відкладаєш.

 

Також є ще проблема іншого вибору, коли ти хочеш допомогти всім, і доводиться обирати: кому і наскільки? Це завжди дуже важко.

 

У мене був випадок, коли мені прислали лист з проханням допомогти грошима на операцію декільком тваринам. І я подумала, що зможу допомогти всім, але в кінці місяця я просто зрозуміла, що витратила на це занадто багато і насправді не могла собі цього дозволити. І тут вмикається боротьба між твоїм бажанням допомогти і твоїми можливостями. Дуже важливо все це тверезо оцінювати, щоб не виникало відторгнення.

Я вважаю, що вже сформувала себе як особистість, і це означає, що я можу допомагати і частково віддавати. Мабуть, якщо людина ще не впевнена у собі і своїх силах, то їй не варто витрачати свої ресурси, тому що вона може потім залишитися в сумній ситуації для себе і без бажання допомагати повторно. Але якщо все класно і ти можеш бути корисним, то чому ні?

 

На мою думку, людині, для того щоб почати займатися благодійністю, потрібна в першу чергу обізнаність про те, як це можна зробити і, можливо, впливовий приклад іншої людини.

 

 

 

 

Світлана, 20 років, куратор волонтерських проєктів і програм

У моєму розумінні благодійність — це те, чим ти можеш ділитися, не завдаючи шкоди собі. Коли відчуваєш, що ти можеш допомогти просто за покликом серця. І ще коли ти кайфуєш від того, що робиш, надихаєшся результатом своєї роботи.

 

Благодійність для мене = подяка. Це обмін. Не завжди ресурсний, це може бути і просте людське спілкування.

 

Існує думка, що благодійність — це виключно альтруїзм, і якщо тобі пропонують щось натомість (товар, послугу), то це вже не така вже й добра справа. Що ти думаєш з цього приводу?

 

Думаю, що якщо для когось це питання є принциповим, то варто стежити за своїми відчуттями.

Є багато різних благодійних організацій для тих, кому приємно здійснювати покупки, знаючи, що якась частина доходу піде на добру справу, або ж прості збори грошей, націлені на конкретний результат. Нехай кожен обирає для себе найкращий варіант відповідно до свого визначення поняття «добрих справ». Це все стосується внутрішньої позиції, тому правильних чи неправильних варіантів не існує.

Volunteer comunity — міжнародна волонтерська організація, до якої можна долучитися.

У волонтерській діяльності звісно що виникають проблеми. Наприклад, завжди дуже засмучує, коли бачиш результати великих волонтерських організацій і думаєш, що ти насправді нічого не робиш. Але з часом я просто зрозуміла, що все працює у зв’язці, і будь- який твій, навіть маленький, проєкт комусь приносить користь — і це вже добре!

 

Також часто стикаєшся з професійним вигоранням, коли щось не складається, не вистачає волонтерів, і відразу починаєш себе гризти: «Я недостатньо зробив, не впорався». Але в цьому випадку завжди рятують людські емоції, подяки від тих, кому допомагаєш, і від самих волонтерів. Вони часто підходять до мене і кажуть, що ніколи б не подумали, що стануть волонтерами, дякують за таку можливість. Це заохочує мене рухатися далі.

 

Стати волонтером може хто завгодно. В інтернеті є дуже багато інформації. Можна банально вбити в пошуку «волонтерство Київ» і все знайти. Далі, в більшості випадків, є стандартна форма анкети всіх волонтерських організацій, де можна вказати, в яких напрямках є бажання допомагати. Ваші контакти зберігаються в базі, і куратори при необхідності зв’язуються пізніше з усіма волонтерами.

 

Важливо говорити про те, яка діяльність тобі подобається, а яка ні. Одного разу одна волонтерка поїхала зі мною в будинок для людей похилого віку, я звернула увагу на те, що їй там зовсім некомфортно.

 

Пізніше, коли планувалася подібна акція, вона чесно зізналася мені, що не готова взяти участь. І це нормально. Точно не варто вибачатися чи турбуватися. Для кожного знайдеться свій спосіб допомогти. Важливо все проговорювати, тоді обов’язково з’являться альтернативні варіанти!

Поїздка у притулок для тварин разом із волонтерами

«Я не хочу, я не можу, мені некомфортно» це нормально, не варто мовчати.

 

Наприклад, у нашій волонтерській базі є люди, які дуже хочуть допомогати притулкам для тварин, але не можуть їх відвідувати, тому що бояться собак. В такому випадку ми даємо їм список речей для притулку, які потрібно закупити (корм, вата, ліки і т.д.), вони можуть обрати з нього що завгодно, купити і принести в центр, а ми відвеземо.

 

Є також ті, які їздять виключно в притулки, або ж ті, хто обожнюють організовувати дні народження для дітей з малозабезпечених сімей. Хтось любить ходити взагалі на всі акції. Інколи реєструються волонтери, у яких немає часу брати участь в акціях, але вони допомагають інакше: коли у них з’являється можливість, вони дзвонять і кажуть, що можуть, наприклад, підвезти якісь речі, купити корми для притулків і т.д. Тобто допомога потрібна різна, а отже, і допомагати можуть усі.

 

Долучайтеся до Halome Volume, щоб підтримувати благодійні акції.

Громадська організація «Життя буремне»

 

Найбільша київська барахолка «Кураж» у 2020 році розпочала спільний проєкт із громадською організацією «Життя Буремне» (інстаграм-проєкт Suka Zhizn), щоб змінити ставлення суспільства до проблеми безпритульних.

Для збору коштів вони оголосили такі плани проєкту:

 

 

  • змінити ставлення суспільства до проблеми безпритульності;
  • надавати якісну адресну допомогу людям, що залишилися на вулиці (одяг, їжа, гігієна, перша медична допомога);
  • закласти фундамент для надання юридичної допомоги безхатченкам;
  • надавати психологічну підтримку;
  • розпочати процес розробки шляху актуального підрахунку кількості безпритульних людей, CRM-систему реєстрації.
  •  

Проєкт можна підтримати за посиланням тут.

 

На початок карантину автор медійного проєкту Suka Zhizn опублікував на сторінці проєкту в інстаграм інформацію про те, що зараз безхатченки потребують особливої підтримки. Вони знаходяться у групі ризику, не мають можливості сховатися вдома. Також у них майже зовсім зник доступ до їжі в умовах карантину, через що необхідно забезпечити їх не тільки засобами захисту, але й невеликими пакунками з набором продуктів харчування.

 

За декілька днів така ініціатива виросла у проєкт під назвою «Неізольовані».

#а_я_залишаюся_навулиці — хештег проєкту.

Оголосили збір коштів та набір волонтерів. За лічені години було зібрано близько 200 000 грн, чого вистачило на закупівлю 2000 пакунків з їжею та засобами захисту для безхатченків. Автор постійно поширює дописи та світлини про те, як відбувається втілення проєкту у життя. Люди підтримують ініціативу фінансово, фізично та навіть морально. Надсилають кошти, кожен по можливості. Десятки волонтерів фасують пакунки та розвозять вулицями міста.

 

Хтось поширює інформацію про проєкт на своїх сторінках, долучає друзів та дає можливість проєкту розростатися та дарувати шанс на виживання більшій кількості людей. Усе це допомога. Кожен крок, навіть невеликий, має значення!

Ось так пише про проєкт його автор:

 

«..Это действительно важно. Мы видим это по тому, как на раздачи приходят сотни голодных людей, запертые в тысячах жизненных обстоятельств — это люди, которые сегодня просто хотят поесть.

 

Для бездомного человека счастье поговорить с нами, счастье, когда я обрабатываю их руки антисептиком, счастье, когда волонтеры приносят им свою обувь или штаны. В глазах этих людей я вижу тлеющую надежду: не остаться совершенно одним в этот карантин.

 

Мы слышим не только хорошее в свой адрес. Десятки людей, проходящих мимо, часто считают своим долгом рассказать нам, что бездомные недостойны этой помощи, что все они сами виноваты сами пусть и расхлебывают, что процесс раздачи мы организовали не

так, как надо, и лучше бы делали вот так.

 

Спасибо за советы, они помогли нам наладить раздачи и сделать их безопаснее для людей, которые приходят за едой, и для наших волонтеров.

 

Благодаря сотням из вас, которые поддержали этот проект финансово, мы смогли закупить и выдать уже 1500 наборов. Каждый набор стоит 160 грн и состоит из 15 позиций сухого пайка и 5 позиций для гигиены, которых должно хватить одному бездомному на 2-3 дня.

 

Раздачи еды лишь еще раз показали нам серьезность и масштаб проблемы, за которую мы взялись. Параллельно с раздачами наша команда работает над системными проектами, которые вскоре начнут решать проблему бездомности в нашей стране.

 

Наверное, многие из вас слышали, что работать с волонтерами сложно: они могут не прийти в оговоренное время, не разделять ценности организации или делать свою часть работы некачественно.

 

Не слушайте этого и не верьте, если услышите.

 

Волонтеры, которые отозвались помогать нам, — это лучшее, что случалось со мной за время работы в проекте!

 

Я познакомился с десятками из них вживую, все они совершенно разные, потрясающие люди. Среди них были и айтишники, и бывшие полицейские, был даже бездомный мужчина, который рассказал о своем принципе: «Когда я помогаю тем, кому тяжелее, чем мне, как-то и самому легче становится».

 

Волонтеры приносили свою одежду на раздачи людям, которые в этой одежде нуждались, общими усилиями отправляли сирот домой для восстановления документов, приезжали через весь город на личном транспорте, чтобы помочь бездомным людям. Вот как выглядят герои».



Неможливо уявити світ, в якому не потрібне благодійництво. Як зазначали герої нашої статті, добрі справи створюють у суспільстві та світі чергу обмінів позитивними емоціями, щирою підтримкою та почуттям надії.

І тепер вже очевидно, що добро не потребує виснажливих зусиль, непомірних коштів чи даремних турбот. Отримувати більше, ніж віддаєш — дивовижна та унікальна властивість добра, що доводиться історіями наших героїв та ще тисячами «дякую!», які лунають по всьому світі щосекунди.

 

Добро нам смакує. А вам?

Текст й фото: Олександра Школьна